Українська медицина багата на славетні імена лікарів від Бога, справжніх науковців та подвижників своєї справи.
З-поміж них особливе місце займає Софія Морачевська (Окуневська). Софія Окуневська народилася 12 травня 1865 року у селі Довженка на Тернопільщині в сім’ї греко-католицького священика, який працював на різних церковних посадах у містах і селах сучасної Тернопільської області. Мати Софії померла рано. Після її смерті сім’я Окуневських переїжджає до Садагури на Буковині. Уже в зрілому віці батько Софії стає студентом медичного факультету Віденського університету (1878-1881 рр.), після закінчення якого розпочинає роботу повітовим лікарем у м. Сторожинець Чернівецької області, а згодом у місті Кімполунзі (Румунія).
Сама Софія виховувалась у сестри матері, яка була дружиною відомого громадського діяча Івана Озаркевича. Середовище, в якому зростала Софія, було прогресивним. Роди Окуневських та Озаркевичів перебували в гущі подій інтелектуального, мистецького й політичного життя Галицької України. Вони товаришували з І. Франком, Лесею Українською, О.Олесем та ін. Двоюрідною сестрою Софії була відома українська письменниця Наталія Кобринська, а найкращою подругою – Ольга Кобилянська. Дівчата активно займалися самоосвітою, брали участь у театральних виставах, грали на музичних інструментах, читали сучасну літературу. Після здобуття початкової освіти Софія Окуневська вступила до Львівської академічної гімназії. У 1885 році склала обов’язкові іспити на атестат зрілості (гімназійний курс), що дозволялося лише чоловікам.
У 1887 році Окуневська їде до Швейцарії, де жінки могли вільно отримати вищу освіту, й вступає до Цюріхського університету на медичний факультет, який блискуче закінчує у 1895 році і стає першою жінкою-лікарем Австро-Угорської імперії. Згодом Софія виходить заміж за лікаря Вацлава Морачевського, подружжя живе й працює в Карлових Варах. Через деякий час Софія разом з чоловіком переїздить в Західну Україну, проте подружжя не може займатися улюбленою справою, оскільки швейцарські дипломи не визнавалися в Австро-Угорській імперії.
Лише 15 березня 1900 року дипломи Окуневських були затверджені Краківським університетом, про що повідомили у пресі. З Кракова Софія переїздить до Львова. Державна робота належить лише чоловікам, тому з великими труднощами Окуневська дістає місце лікаря у „Народній лічниці”, яку очолював її родич, відомий вчений і громадський діяч Євген Озаркевич. У Львові Софія Окуневська створила цілу школу акушерів-гінекологів, виробила принципи навчання середнього медичного персоналу, вперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя та курси акушерок. Вона була настільки чутлива до людського болю та страждання, що хворі між собою називали її святою Софією.
Невдовзі вона залишає Львів, їде до Францес-Бадена у Чехії і тут стає знаним лікарем і має можливість займатись науковою роботою. Плідно працює у створеній 1897 року лікарській комісії, що була першою організацією українських лікарів, допомагає Є. Озаркевичу укладати словник української медичної термінології, бере участь у виданні медичного журналу „Здоровлє”. У 1908 видає працю „Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів”, яка неодноразово перевидавалася.
Софія була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник. Ольга Кобилянська про неї висловилася так: „Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла”.
Останні роки провела у Львові, де вела невелику лікарську практику. Померла в лікарні від гнійного апендициту. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.
